Adhuc sub judice lis est.
Світ сьогодні став швидшим і ближчим, і, нажаль, занадто відкритим. Як казала героїня Булгакова: “Быстрота и нагота — вот, что мне нравиться». Ми усі, свого часу, прагнули свободи, незалежності і кожен розумів її по своєму. Одні бачили свободу в тому щоб можна було вільно пересуватись світом, не питаючи ні у кого дозволу, інші у тому щоб заробляти, і не боятись показати свої статки, хтось хотів вірити в те, що хоче і не боятись про це говорити, або любити, кого хоче і не соромитись цього і так далі, і тому подібне. Що ж, здавлось би нормальні людські прагнення. Тільки, як то кажуть, нема міри людським бажанням і, фантазії. І, ми отримавши свого часу можливості і свободу, подібно до булгаківської героїні почали ламати і нищити майно своїх “кривдників”. Вважаючи своїми кривдниками не лише тоталітарні режими, які безперечно були антилюдськими і заслужили того, що з ними сталося, але й ті норми і принципи морально-етичної поведінки, які складались історично і вирізняли людину від решти творінь як більш розвинуту і відповідальну. Ми стали ігнорувати закони природи і Всусвіту. Можливість вільно персеуватись світом перетворилась на колекціонування фотографій на фоні відомих будівель і пам'яток природи, яку знищують для того щоб туристи могли комфорто дістатись до “чудес світу” і комфорто там жити. Те саме стосується і пам'яток архітектури, візьмемо, до прикладу Львів, де “благі” наміри розвитку туристичної галузі і “відкриної європейскості” доведуть до руйнування садщини ЮНЕСКО. Бажання збагатитись і можливість показати свої статки, набирає таких потворних форм, які не можна зрозуміти здоровим глуздом. З одного боку ми бачимо осіб, які мають доступ до державного ресурсу ( до багатсв, що мали б належати всім і використовуватись за мірою потреб) і використовують його для задоволення власних бажань і амбіцій, які вже давно не відповідають ані людським потребам, ані потребам суспільства. Інші особи не мають доступу до ресурсу, але мають доступ до кредитів і теж бездумно за позичений ресурс купляють речі, які не є аж так потрібні для щоденного нормального життя. Тобто, живемо щоб мати, а не маємо щоб жити. Останні десятиліття пройшли під знменами успішності. Гаслом для молодого покоління кінця ХХ початку ХХІ ст. стало гасло: “Будь успішним!”. І, одразу, щоб ніхто не навіть не замислювавася над тим, що таке успіх створили навіть стандарт успішності — робота в офісі, будинок або квартира з гарним інтер'єром і краєвидом, сучасний автомобіль і як додаток завжди здорові і розумі діти, та симпатична домашня тваринка. Можлива зміна лише декорацій, але й та не дуже суттєва. Ми повірили у цей привабливий образ успіху — такй зрозумілий, створений на базі “людських цінностей”, такий начебто досяжний і юрбою почали “ставати успішними”. Але мало хто розумів, що успіх досягається з допомогою таланту, сильного духу і праці, також успіх не є шаблонним (будинок, автомобіль, родина, статус), можна бути й успішним сантехніком, чи масажистом, які живуть в селі годують худобу, а на роботу їздять з села електричкою. Успішність це не щастя. Щастя це єдине, що є природною, незамінно потребою людини. Прагнення до щастя ось вказівна зірка людського існування. Щастя це передусім уникнення горя, внутрішній спокій і, звичайно, кохання. Уникнути горя не можливо, але “горе горю не рівня” одна справа коли смерть забирає від нас наших близьких з природніх причин (старість, хвороба...), а інша коли власні бажання, які з якихось причин ми не можемо задовільнити, та егоїзм і показна самопожертва спричиняють нам горе.Внутрішній спокій залежить від адекватної самооцінки, прийняття ситуації і від заняття.Кохання, яке є тільки нашою солодко-гіркою нугою душі, що вивільняє в нас все те добре, що дане нам Творцем і передає іншій людині. Кохання належить двом, воно не може бути надбанням юрби, приводом до хизування... Але, у гонитві за “успішністю” ми виставили на показ кохання, яке обізвали “партнерськими стосунками”. Хорча, звісно це і є стосунки, бо сравжнє кохання належить двом...
фото з інтернету
В часах світових криз кажуть, що після їх закінчення людство стає іншим, і ми завжди тішимо себе надією, що людство буде кращим. Історія, нажаль, показує, що ані війни, ані катастрофи, ані самопожертва пророків не змінили, у загальному, суттєво людської поведінки на протязі століть. Видається, і сьогоднішня криза не наблизить людей до щастя, в його природному розумінні. Суперечка, що є дороговказом для людини, успіх чи щастя триває в людських серцях з ПОЧАТКУ ЧАСІВ. Неосяжна ще для нас відвовідь на питання: “ Щастя жити у взаємодії зі Світом, чи використовувуати Світ заради успіху?”
